Хибною є думка, що фотографія за своєю суттю є суто документальним медіумом. За семіотичною класифікацією фотографія є індексом, тобто вона напряму зв’язана з реальністю променями світла, а отже, начебто завжди відображає максимально об’єктивно те, що знаходиться перед камерою. Незважаючи на таке спрощене уявлення, документалістика як жанр не існувала від початку виникнення фотографії. Вона з’явилася лише в середині 1920х, коли шотландський соціолог-кінематографіст Джон Грірсон ввів цей термін для того, щоб використовувати фото- та кіно-зображення для критики умов праці часів Великої депресії. Нерозривно пов’язаний з ліберальною політикою держави загального добробуту, документалістський етос Грірсона пропагував патерналістські погляди на гуманітарну реформу – не просто віддзеркалюючи, а саме створюючи художніми засобами образ упосліджених верств населення та уявлення про те, як вони повинні виглядати, щоб заслужити державну допомогу.
В період свого розквіту документальна журналістика варіювалася від фото есеїв на шпальтах журналів “Life”, “National Geographic” чи “Огонек” та “Советское фото”, до героїчних репортажів агентства Магнум та спалахів гуманістичного пафосу в музейному просторі, найяскравішим проявом якого стала виставка Едварда Стайхена“Рід людський”. Гуманістична документалістика доби 1930х-1960х, здається втратила свою соціальну вагу, багато разів покритикована за свою сентиментальність, пропагандистські спрощення та позитивістські претензії на об’єктивність. Певні візуальні знахідки, випрацьовані гуманістичною документалістською фотографією, апропріювалися сучасним мистецтвом: соціальне трансформувалося в естетичне, коли модус спостереження, емпатичний зв’язок між глядачем та сфотографованим суб’єктомчи таксономічний перелік перетворилися з інструменту соціальної роботи на художній жест.
Чи можлива документальна фотографія сьогодні, в цифрову добу різноманітних маніпулятивних технологій, якій підважують беззаперечну віру в реалістичність фотографічного зображення? Ставлячи це ключове питання, курс дослідить коротку історію документальної фотографії, починаючи з її прото-форм (практик спостереження та обліку населення у другій половині 19 сторіччя), далі говорячи про візуальну риторику документальної фотографії на момент її становлення наприкінці 1920х років, її розквіт на шпальтах лайфстайл періодики доби 1960х та поступову трансформацію від гуманістичної сентиментальності та віри в позитивістську таксономію в критичний художній жест.
Ми чекаємо на курсі дослідників документальної фотографії:
істориків мистецтва, теоретиків візуальної культури, кураторів, критиків:
— які відчувають потребу у якісно організованій роботі з ключовими теоретичними текстами, як самостійно,
так і разом з іншими;
— працюють над науковими чи позаакадемічними дослідженнями, статтями, есеями, критичними текстами,
кураторськими чи архівними проєктами, виставковими або видавничими ініціативами;
— хочуть сформувати цілісне бачення теоретичних засад дослідження документальної фотографії
або, навпаки, розглянути найвідоміші кейси крізь призму теорії;
— готові до спільної роботи протягом восьми занять — уважне читання, пошук влучних питань, презентація тем
для інших учасників семінару, пошук нових зв’язків та ускладнень у погляді на фотографію і візуальне загалом.
Формат роботи:
Знайомство + 8 семінарських занять + фінальне заняття
До кожного семінару учасники готують читацький відгук, який містить критичний аналіз заданих текстів і також до 3-5 запитань/проблемних тем, які треба обговорити під час семінару. Відгук – 500 слів. Надсилається викладачці в четвер до 23:00.
Кожен семінар фасилітує нова пара модераторів — ці пари ми формуємо рандомно на початку курсу, — вони ознайомлюються з усіма відгуками, виокремлюють ключові питання, пропонують логіку обговорення і допомагають групі тримати фокус у розмові. Роль викладачки — скерувати пошук відповідей на питання, що виникли в процесі спільного читання, і підтримати групу в роботі з викликами, які відкривають тексти.
На кожен семінар – близько 50-60 сторінок, учасники отримують читанку з текстами. Між знайомством і першим семінаром – два тижні часу на повільне читання текстів.
Зміст семінарів:
1. Фото на шпальтах: початок ілюстрацій в масовій пресі
2. Філантропія: Якоб Ріїс (Jacob Riis), Лʼюїс Гайн (Lewis Hine)
3. Документалістика як жанр/Велика депресія: Доротея Ленг ( Dorothea Lange), Вокер Еванс (Walker Evans)
4. Соціальна таксономія: Август Зандер (August Sander)
5. Виставка Стайхена “Рід людський” як злет гуманістичної фотографії доби лібералізму
6. Радянська документалістика: пролетарське фото
7. Соціальна анти-таксономія: Діана Арбус (Daine Arbus)
8. Документальність як мистецтво: Зофʼя Ридет (Sophia Rydet), Борис Михайлов, Нен Голдін (Nan Goldin)
Реєстрація за посиланням:
https://forms.gle/em1xptQcDJSD4Wfs9
Дедлайн подачі заявок – 27 лютого.
Оголошення результатів – 6 березня.
Знайомство групи — 13 березня.
Семінари проходять щосуботи з 11:00 до 13:00.
Перший семінар — 28 березня.
Курс викладає Олена Червоник,
співпрацює з Музеєм Харківської Школи Фотографії як кураторка, академічна редакторка та перекладачка видань з історії та теорії фотографії. У перекладі Червоник нещодавно видана праця Ролана Барта «Camera lucida. Нотування фотографії». Червоник захистила PhD дисертації з історії мистецтва в Університеті Оксфорда. Також Червоник отримала магістерський ступінь з історії мистецтва в Інституті Красних Мистецтв міста Нью Йорк і захистила кандидатський мінімум
зі слов'янських студій та історії мистецтва в Університеті штату Канзас. Працювала кураторкою сучасного мистецтва
в низці інституцій, зокрема в Філадельфійському художньому музеї (США), в Ізоляції. Платформі культурних ініціатив (Донецьк, Україна). Videonale. Фестивалі сучасного відео мистецтва в Kunstmuseum Bonn (Німеччина), Музей мистецтв Спенсера в Канзасі (США).
Онлайн
Можлива оплата частинами